Відділ освіти Маньківської Районної Державної Адміністрації

Патріотичне виховання

Участь в обласній конференції «Моя Батьківщина – Україна»

      7 грудня 2017 року на базі КЗ "Черкаський обласний центр роботи з обдарованими дітьми Черкаської обласної ради" відбулася обласна учнівська конференція "Моя Батьківщина - Україна", що стала підсумком обласного етапу однойменної Всеукраїнської краєзнавчої експедиції учнівської молоді. На конференції учні 11 класу Іваньківської школи Курієнко Владислав та Мартишов Олексій представили свою роботу «Ліси Маньківщини як приклад раціонального природокористування» і були нагороджені грамотами Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді та дипломами управління освіти і науки облдержадміністрації. 

 

                                                            Герої не вмирають

       З виступу учнів Дзензелівської ЗОШ І-ІІІ ступенів на обласній конференції "Герої не вмирають".

       Виявляється, життя інколи справді ділиться на «до» і «після». І буває це не десь за обрієм чи в далекій країні. Усе це трапилося з нами, на нашій рідній землі.

       19 серпня 2014 року над нашим селом пронеслась лиха звістка, в зоні АТО загинув наш односельчанин Віталій Валерійович Костюк…

Сум та журба обійняли  нас…

І що ж ми зрозуміли?

Що ми нічого про нього не знаємо…

Ні про його життя …

Ні про його захоплення…

Не знаємо чому він пішов в АТО…

Ми вирішили дізнатися якомога більше про Віталія Валерійовича.

Та донести до людей коротку, але героїчну історію його життя…

       Костюк Віталій Валерійович народився 25 січня 1976 року в селі Нова Могильниця Теребовлянського району на Тернопільщині. Дитячі роки Віталія пройшли на БАМі. Його батьки працювали на будівництві Байкало-Амурської магістралі.        

      Мати Віталія тяжко захворіла і невдовзі після повернення в Україну померла. А Віталій зростав у родині тітки Марії Михайлівни, яка проживає в нашому селі…   

      Після закінчення школи Віталій вступає до Тернопільського вищого професійного училища, де і отримує середню спеціальну освіту. В 1994 році був призваний на строкову службу, яку проходив у  частині Збройних сил України, дислокованій у місті Феодосії Автономної Республіки Крим.

       Після завершення служби Віталій вирішує податися за кордон. Його творча натура й золоті руки швидко знайшли застосування – він став майстром із виготовлення та встановлення меблів. Заробляв чимало, проте щиро насолоджувався не стільки заробленими грошима, скільки процесом праці.

       Все змінилося, коли на київському Майдані Незалежності почалися події, які згодом дістали назву революція Гідності. Віталій уважно стежив за тим, що відбувається в українській столиці, часто розмовляв про це із своєю сестрою-киянкою, і, за її словами, він страждав від різкого контрасту між тим, що тоді відбувалося в Києві, і тим, як ці події висвітлювали російські ЗМІ… А потім почалася анексія Криму, і він побачив на телеекрані військове містечко, у якому колись служив – у облозі «козаків», «ополченців» і «зелених чоловічків».

       Він кинув усе і приїхав до Києва – влаштувавшись тут на меблеву фабрику і орендувавши квартиру, став звертатись до різних добровольчих підрозділів, зрештою зупинивши свій вибір на резервному батальйоні спецпризначення Національної гвардії України «Донбас».

      38-річного Віталія Валерійовича Костюка однополчани з резервного батальйону НГУ «Донбас» знали за позивним «Улибка» – саме так, російською мовою, якою, втім, розмовляли в підрозділі частіше, ніж українською. Немов би навмисне пропаганді «північного сусіда», яка досі аж захлинається, намагаючись довести, нібито братовбивчий конфлікт на Донбасі спалахнув саме через «утиски російськомовного населення».

       «Він справді був дуже позитивний – просто якось умів усміхатися так, що й самому хотілося усміхнутися… А ще він був справжнім патріотом і справжнім чоловіком…», - згадувала про Віталія одна з його бойових товаришів, нині сержант Збройних сил України Людмила Калініна.

       Саме  Віталію Костюку  судилося першим зі складу батальйону «Донбас» загинути 19 серпня 2014 року, під час другого штурму міста Іловайська, що на Донеччині. Як згадували побратими, солдат резерву Костюк під час зачистки міста рухався попереду підрозділу і, потрапивши під обстріл, встиг вогнем із свого кулемета прикрити своїх товаришів, але сам не вберігся…

     Віталій Валерійович загинув від смертельного поранення в голову. В одну мить снайперська куля зупинила серце героя.

     Україна тоді лише починала звикати до трагічних повідомлень про загибель своїх захисників і інформація, яку опублікував у «Фейсбуці» радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко разом із зробленим лише за кілька днів до того фото полеглого бійця, одразу ж «розлетілися» в Інтернеті та електронних ЗМІ.

     За рішенням рідних 22 серпня Віталія Валерійовича з військовими почестями поховали на сільському кладовищі села Дзензелівка, поруч із могилою двоюрідного брата.

     Героя разом із членами родини та однополчанами проводжали в останню путь всім селом, на вулицях якого вперше лунало: «Герої не вмирають!».

    Ми добре пам’ятаємо той похмурий день. Здавалося, що матінка-природа передавала внутрішній стан тих, що схилили голови  в скорботі.

    Указом Президента України від 27 листопада 2014 року кулеметник резервного батальйону спеціального призначення «Донбас» військової частини Північного оперативно-територіального об’єднання  Національної гвардії України солдат резерву Віталій Костюк нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

     28 травня 2015 року на будівлі нашої школи було урочисто відкрито меморіальну дошку в пам'ять про колишнього учня Дзензелівської школи Костюка Віталія Валерійовича, на якій він сяє життєрадісною усмішкою – як завжди…

     У нашій школі, як і у всіх школах нашої держави, проводяться  заходи на яких ми згадуємо тих хто зараз в зоні АТО, тих хто вже демобілізувався.

     І звичайно ми ніколи не забуваємо про Віталія Костюка, який віддав своє життя за наше краще майбутнє…

     Після загибелі Віталія один із його побратимів опублікував на «Ютубі» коротке відео .  

     Наш земляк, поет Анатолій Слободяник, присвятив Віталію вірш

 

…Я впав в Іловайську у серпні, у Спас,

Нас вибухом лютим, ой стільки змело!

Боєць-кулеметник батальйону «Донбас»,-

Вернувся вже мертвим у рідне село…                                                                 

 

Прости мені, мамо, покійна, любима,                                               

Що впав в 38 своїх гарних літ …

Знайшов тебе тут я, хоч темінь незрима,

Всім вам з того світу шлю свій заповіт:

 

«Живи, Україно! За тебе ми впали…

І будь солов’їна! Як пісня дзвінка!..»

…мій голос з могили, мій голос з могили,

Почуйте його, дорогі земляки!..

 

Почуйте серцями… Із того він світу,

Щоб болем у Пам'ять війни грізний гук…

 

… З прощальним привітом, з посмертним привітом,

З могили Ваш вічно –

                                         Віталій Костюк